Се, стою у двери и стучу…
Снова слышу я словно сквозь сон.
Я как будто на крыльях лечу,
Сердцем чувствую – это же ОН!
Просыпаюсь… И снова одна…
Дни за днями мелькают экспрессом…
А душа, как всегда, голодна,
Сердце сдавлено будничным прессом…
Снова слышится – кто-то стучит…
Это ж надо – опять задремала!
Я притихла, а сердце кричит –
Как ВСЕВЫШНЕГО мне не хватало!
Раньше тоже я слышала стук –
Это в сердце стучался ГОСПОДЬ.
Но тогда это был просто звук.
И молчала заблудшая плоть.
Сердце билось в безбожной глуши –
Это раньше так было. Теперь
Распростёрла объятья души
И открыла закрытую дверь.
…Кто услышит МОЙ голос – войду,
Если… Да! Отворила! Входи!
Отирает слезу и отводит беду,
ОН по жизни идёт впереди.
Я узнала ГОСПОДНЮ любовь,
Я познала ЕГО благодать.
На кресте ОН пролил СВОЮ кровь,
Чтобы мог меня дочкой назвать.
Я шаги ЕГО в комнате слышу –
ОН вошёл, хоть и дверь на замке…
Я проснулась от капель по крыше,
СЛОВО БОЖЬЕ сжимаю в руке…
Значит, всё это сон? Нет! Не верю!..
Одеяло отброшено прочь,
Подбегаю я к запертой двери –
Дождик плачет… И тёмная ночь…
Я склонила колени покорно
И тихонько молитву шепчу:
Я ТЕБЯ отвергала упорно,
Только больше так жить не хочу.
ТЫ, прости, меня, БОЖЕ ВСЕВЫШНИЙ
За упорство. Теперь я ТВОЯ.
Знаю, нет в ТВОЁМ Царствии лишних.
Значит, буду не лишней и я…
Владимир Иванов,
Кременчуг, Украина
Диакон Раковской Евангельской Церкви в городе Кременчуге e-mail автора:vai2204@mail.ru
Прочитано 5614 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.